Маріуполець Владислав Саєнко до повномасштабного вторгнення рф працював в онкологічному диспансері м. Маріуполя на посаді хірурга-онколога. Під час облоги рідного міста Владислав оперував цивільних під постійними обстрілами та в надзвичайно складних умовах.
Йому вдалося вибратися з міста лише на початку травня 2022 року, і, подолавши складний шлях через Грузію в Україну, Владислав приїхав в Київ, аби разом з колегами відновити роботу Маріупольського онкодиспансеру.
На хвилі спорту
В Маріуполі Владислав був не тільки представником медичної еліти міста, а й активно займався спортом – розвивав кросфіт, був співорганізатором всеукраїнських змагань. Кросфіт – це вид спорту для завзятих і незламних, коли перед тобою стоїть мета подолати внутрішній бар’єр, вийти за межі попередніх досягнень.
Владислав Саєнко, об’єднавшись зі спортивним ком’юніті з Одеси “Navy Sport”, розробляв кросфіт-комплекси до тренувань і був головним суддею чисельних змагань. Варто відзначити, що в таких спортивних перегонах часто брали участь і військові – представники полку “Азов”, працівники ДСНС, поліції, Нацгвардії. Часто для військових Владислав Саєнко виступав і персональним тренером, допомагав у досягненні кращих показників і мотивував власним прикладом.
Напевно, фізична підготовка частково і допомогла йому протриматися в шалено важких умовах облоги Маріуполя.
Оперував під авіаударами
Професію лікаря наш герой обрав свідомо ще в дитинстві – його мотивував приклад батька. Медичну освіту здобував в Донецькому національному медичному університеті ім. Горького. Щоправда, в обласному центрі закінчити виш не вийшло – в 2014 році Донецьк було окуповано. Для молодих студентів-медиків початок війни став справжнім випробуванням, не всі перевелися до релокованого університету в Краматорськ, але Владислав Саєнко впевнено йшов до досягнення мети. Під час інтернатури почав працювати в Маріупольському онкологічному диспансері.
Зранку 24 лютого 2022 року Владислав, як завжди, відправився на роботу в лікарню в центр міста, а додому зміг потрапити лише через декілька діб… Швидкий розвиток подій і щільність обстрілів обумовили велику кількість постраждалих. До лікарні везли поранених з усіх куточків міста: діти, бабусі та дідусі, жінки та чоловіки… Допомогу надавали оперативно, але на межі власних можливостей. Хірург працював майже цілодобово.
Про цей час згадує неохоче, життєпис подій вкладається в короткі фрази: під час авіаудару по пологовому рятував людей, після знищення лікарні в центрі міста перебрався в військовий шпиталь в Кальміуському районі. Там оперував цивільних і військових, поки будівлю шпиталю не знищила ворожа авіація 16 березня 2022 року. Про кількість загиблих не розповідає, хоча по очах зрозуміло, що було дуже важко.
Чи думав Владислав про порятунок власного життя під невщухающими березневими обстрілами? Питання риторичне, адже вже 17 березня 2022 року він перебрався до міської лікарні № 1, де працював його батько, та залишався там до останнього. В умовах нестачі ліків, відсутності електроенергії, коли елементарно не було води та їжі, Владислав з колегами-лікарями рятували життя людей. Поки прямі влучання в лікарню не знищили будівлю вщент 30 березня 2022 року. Знаходитися та працювати там стало просто неможливо.
Дорога життя
Лікар спробував дістатися до своєї квартири в протилежному районі міста – будинок виявився пошкодженим внаслідок влучань, квартира пограбована. З мінімумом речей в рюкзаку на початку травня 2022 року Владислав почав шукати варіанти виїзду з Маріуполя. За допомогою перевізників подолав маршрут Крим-росія-Грузія та на місяць зупинився в Тбілісі. Цього часу вистачило, аби відновити документи та вийти на зв’язок з тими, хто розшукував нашого героя. Друзі щиро переживали за Владислава, адже зв’язку з ним не було близько двох місяців. І коли представилася можливість повернутися в Україну, Саєнко без зайвих роздумів зробив це.
Повернувся до України, аби рятувати людей
Колеги Владислава Саєнка по онкологічному диспансеру м. Маріуполя на той час перебували в містах України та за кордоном. Розгублені, без житла та речей, але живі та готові до роботи. Командно вони почали кропітку роботу з відновлення медичного закладу в столиці. Такі важливі кроки на шляху до мети – пошук приміщення, закупівля необхідного обладнання, інформування переселенців з Маріуполя та місцевих мешканців про початок роботи в Києві… І ось довгоочікуване відкриття. Наразі у диспансері можна безкоштовно потрапити на консультацію онколога, зробити діагностику та отримати хіміопрепарати для лікування раку.
70 днів в облозі та окупації.
Хірург Владислав Саєнко бачив, як день за днем окупанти вбивають мешканців нещодавно квітучого Маріуполя та нищать рідне місто, де він жив, працював, перемагав в спортивних змаганнях і покращував професійні навички. Після пережитого пекла зміг виїхати в Грузію, але за деякий час повернувся в Україну. “Відчував, що так треба зробити,” – наголошує він. Але в голосі Владислава відчувається рішучість і впевненість у цьому вчинку. Адже перебувати в безпеці, поки в твоїй країні війна, Владислав би не зміг. Тут він на своїй землі та працює на медичному фронті.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.