На перетині проспекту Миру та вулиці Грецької в Маріуполі є п’ятиповерхівка, яку побудували майже 100 років тому. В ній мешкав відомий маріуполець В’ячеслав Долженко, а в підвалі будинку розташовувався унікальний музей старовинних речей, цю колекцію господар збирав упродовж 30 років.
Наразі — будинок випалений через обстріли росіян, музей знищений вщент, а В’ячеслав Долженко разом з неходячою матусею (якій нещодавно виповнилося 92 роки!) та собакою Асею дивом врятувався з Маріуполя. В окупованому місті він виживав майже 7 місяців.
Будував життя своєї мрії
Унікальна історія В’ячеслава Долженка відома багатьом мешканцям і мешканкам Маріуполя: патріот рідного міста Славко все своє життя опікувався збереженням історії та неоціненних артефактів, які детально відображають різні епохи Маріуполя.
– Знаєте, як в стародавні часи було? Наприклад, на першому поверсі будинку магазин тримали, а на другому – проживали у власній затишній оселі. Завжди мріяв про таке життя: житло та справа в одному домі. Вирішив створювати власний простір: розчистив сміття в підвалі, у старовинній опалювальній системі камін зробив. І почав збирати колекцію, перші експонати з’явилися 30 років тому. Тоді ще працював пожежним інспектором, багато з людьми спілкувався, вони часто віддавали якісь речі, кажуть: “Цей мотлох нам не треба!”. А я дивлюсь: старовина! На смітниках чимало артефактів знайшов, ковану огорожу виміняв на пункті прийому металобрухту, довелося довго збирати метал для “бартеру”, бо ніяк інакше не віддавали, – згадує наш герой.
У підвалі-музеї пана Долженка були й старовинні праски, і рояль, і унікальні картини маріупольських художників, і витвори мистецтва, і меблі, і посуд… Але головною родзинкою колекції почесно вважалася кам’яна баба. Її Славко ласкаво називав «рибочкою» та дуже пишався, розповідав всім відвідувачам історію її появи в музеї.
– До мене таксист знайомий приїхав і каже: “Там в селищі неподалік Маріуполя, у жінки в городі кам’яна баба стоїть, не знає, що з нею робити”. А це ж моя мрія! Завжди казав, що нас не буде, а кам’яна баба стоятиме, але не так сталося, як гадалося, – зітхає Славік.
І з початком повномасштабного вторгнення рф В’ячеславу довелося виживати в надлюдських умовах, потерпаючи від обстрілів, нестачі їжі та води… В його музеї знайшли прихисток люди з сусідніх будинків, родини з дітьми. В’ячеслав чесно зізнається, що серед сусідів були й ті, хто відверто підтримував так звану днр і цькував Долженка за його українську позицію, залякували, що Славкові з 91-річною матір’ю тепер “доведеться не солодко”.
Кинув маму на гострі піки, аби врятувати
В’ячеслав і досі точно не знає, через що зайнялася пожежа в квартирі: обстріл чи навмисний підпал. Але вогонь почав настільки швидко ширитися кімнатами, що діяти треба було негайно.
– У нас в квартирі був люк до музею, вірніше, він спускався в приміщення, де я зберігав старовинний паркан з такими гострими піками. І ось розумію, що вже все навколо палає, відкриваю шафу та починаю в цей люк скидати білизну, речі. А там в мене були такі костюми з 90-х, я їх жодного разу не вдягав. І коли вже така “подушка” в підвалі утворилася, то я туди скинув маму лежачу, собаку та сам стрибнув. Десь метра три. Ми просто дивом вижили, – згадує той страшний день герой.
Ще декілька днів Славік з мамою переховувалися в підвалі сусіднього будинку. Напівроздягнуті, без речей і їжі. Прийшовши до тями, вирішили, що треба шукати житло. І на щастя знайшли варіант – оселилися в літній кухні у знайомих. Квартира з усім майном і вся колекція музею згоріли вщент, а тисячолітня кам’яна баба від високої температури розсипалася на попіл.
Якби я залишився в місті, то вже б помер
Тим часом друзі та знайомі намагалися знайти про В’ячеслава бодай якусь інформацію. Зокрема, київський режисер Владислав Васильченко, який за останні шість років знімав документальний проєкт про В’ячеслава Долженка, вдень і вночі моніторив всі маріупольські групи та чати й врешті решт дізнався, що наш герой живий і здоровий.
Завдяки волонтеру Денису Мініну вдалося вивезти з окупованого Маріуполя В’ячеслава, його маму та собаку спочатку до Запоріжжя, а згодом – до Києва. Перебуваючи в безпеці, В’ячеслав довго не міг повірити, що російські окупанти так спотворили його рідне місто.
– Мама пам’ятає події Другої світової війни та окупацію Маріуполя німцями. Але таких жахіть фашисти не вчиняли, досі не усвідомлюю, що стільки людей загинуло. В мене у подвір’ї будинку був Сад каменів, а під час облоги міста там поховали трьох сусідів, – каже Долженко.
У Києві В’ячеслав мріє про скорішу деокупацію рідного Маріуполя та повернення додому. Планує відновити свій музей, тим більш, що вже безліч людей готові надати В’ячеславу старовинні експонати з різних куточків світу. Нашого героя підтримують друзі та знайомі, а випадкові перехожі, які вперше чують його історію, не можуть стримати сліз, адже В’ячеслав Долженко втратив справу свого життя….
Але Славік не втратив віри в майбутнє вільного українського Маріуполя. З окупації він вивіз старовинні ваги, ця річ – єдиний експонат, який вцілів, з усієї чисельної колекції. В’ячеслав Долженко наголошує, що обов’язково поверне цей артефакт до рідного міста та свого нового музею в ньому.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.