Підприємиця з Маріуполя Ксенія Сафонова з перших днів повномасштабного вторгнення допомагала ТРО, полку “Азов” та відшукувала дефіцитні ліки та медикаменти для лікарень міста. Вона пережила 64 дні у блокадному місті, частину з них – практично на межі “кордону” українського та російського боків в Лівобережному районі.
Ксенія розповіла про виживання в окупації та знущання росіян на блок-постах.
Безтурботний Маріуполь та безтурботне життя
У мирному житті Ксенія Сафонова мала власний бізнес – на гарному сучасному пірсі тримала МАФ, якраз там, де було улюблене з дитинства Азовське море, найголовніше багатство Маріуполя. Ксенія ще зі школи вірила у своє місто, його потенціал та красу.
“Я раніше думала, що це було щасливе життя, але воно було безтурботне. В мене була своя справа, гроші, і я не думала, куди їх витрачати. Я опікувалася розвитком кав’ярні, і незадовго до вторгнення ми з мамою відкрили доставку десертів. Жила тим, що моя робота – це моє хобі, ні про що не думала, креативила, як хотіла, та займалася справою. І це було те, про що я потім буду згадувати”, – розповідає Ксенія.
Той, рідний Маріуполь, який знали тисячі мешканців, вона описує, як місце раю та ретриту, зі своїми сакральними куточками. Містом, яке останні два роки швидко змінилося, розквітло та робило прогресивні кроки уперед. Ще трошки, й Маріуполь, на думку Ксенії, можна було б порівнювати з Києвом.
24 лютого і початок допомоги “Азову”
24 лютого 2022 року для Ксенії, як і для багатьох маріупольців, розпочався зрання: о 4:30 дівчина прокинулася на роботу і побачила повідомлення від напарниці “Стріляють руські, в нас прилетіла ракета”. До цього дня вона чула тривожні повідомлення, але сподівалася на кращий розвиток подій, планувала з подругою піти у заклад випити пива, і вважала, що за два тижні загострення закінчиться. Але 24 лютого вибухи стало чути вже в районі проживання Ксенії, і вона в свої 25 років взяла на себе турботу про батьків, тварин та про рідне місто. Вона почала допомагати з доставкою продуктів бійцям ТРО та “Азову”.
“Думала, як купувати продукти, що якщо війна буде місяць, то поставок не буде… Коли 24 лютого я йшла в магазин, мама сказала: “Візьми макаронів пачку, гречки пачку і кілограм картоплі, все інше є”. Але всюди були порожні полиці – це було о 12-й дня! Зняти готівку я також не могла, в “Щирому кумі” була черга від початку до кінця, підходжу до банкомата, а грошей вже нема. До того ж були потрібні ліки, мама після інсульту, а в батька астма. Тому я взяла родину на себе, думала що і як робити”, – згадує маріупольчанка.
Також 24 лютого їй подзвонили дві подруги: одна з них – медикиня, яка повідомила, що в лікарні вже немає бинтів, інша ж покликала допомагати сформованим ТРО. І Ксенія ні на хвилину не задумалася, вона просто усвідомила, що зараз настав її час допомагати Батьківщині, своїй сім’ї та бійцям. Дівчина поїхала шукати бинти, а потім доставити хліб у Сартану.
“Я подорослішала ще раз: в Сартані побачила протистояння техніки комунальників, як їхав танк, цей фарш з людей. Ми їхали, я не вірила очам, і в мене була одна фраза: “Машо, скажи, що в нас такого не буде”. Потім тиждень, і все, я бачу зі свого вікна як летять “Гради”, як летить літак і кудись скидає бомбу. Всю війну я готувала на вогнищі, ходила з батьком у пошуках дров, я не боялася загинути під обстрілами, я боялася, що моїй родині буде чогось замало”, – додає Ксенія Сафонова.
Так почався відлік часу страшних подій: ледве не цілодобове життя у підвалі, готівля на багатті, пошуки їжі. В деякий момент кошти родини почали закінчуватися, і тоді настав період, коли купувати продукти в Маріуполі було можливо за окрему “валюту” – за пиво. Ксенія брала його на складі постачальника своєї кав’ярні.
Життя у блокаді пригнічувало: аби отримати гуманітарку, маріупольцям у кожній черзі видавали номерки, на кожному блок-пості вимагали документи. До того ж в місті почалися зачистки по будинкам, і знайшлися знайомі, які за їжу та цигарки розповіли ворогам, що Ксенія допомагала захисникам Маріуполя та повідомили місце її перебування.
Жахливий день
У кожного маріупольця є свій особливий день, пережитий під обстрілами там, в пеклі, на яке перетворили росіяни місто. Між собою вони називають його другим днем народження, день, коли смерть була поряд. Цей день Ксенія Сафонова пережила у Лівобережному районі, який росіяни захоплювали першим. Тоді вона відчула особисто на собі підлість загарбників.
“Є такий день з пережитого в облозі, який я буду пам’ятати все життя. Ми жили навпроти “Азовсталі”, я перевезла батьків до себе, тоді не знала, що завод стане такою “гарячою” точкою. Так склалося, що наша вулиця Макара Мазая чомусь рахувалася українською територією, а праворуч, ліворуч та позаду нашого будинку вже були росіяни. В будинку позаду вони жили. Ми практично не виходили з підвалу, але в один теплий день вийшли, і вони сказали нам: “Все добре, ми знайшли той танк, можете подихати повітрям”. Ми виходимо, стоїмо на дворі і починає летіти щось незрозуміле, воно вибухає в повітрі на великі шматочки, які звідусіль, якійсь дивний звук. Я кричу батькам, аби йшли у підвал. Мама не знає, що робити, бігає на всі боки. Ще кілька хвилин і ці уламки впали б на нас. А руські ж казали нам, що все добре. Тому, як кажуть деякі, що є добрі росіяни – то для мене нема взагалі цієї нації”, – пригадує підприємиця.
Виїхати з Маріуполя родині Сафонових не вдалося 15 березня, коли оголосили вперше “зелений коридор”. Ксенія не сіла у вільне місце в автівці знайомих, не хотіла залишати батьків. Покинути місто маріупольцям вдалося лише 27 квітня 2022 року, за гроші і до Бердянська. Там вони пробули два дні, і потім ще три дні родина Сафонових намагалася виїхати з волонтером через Токмак у Запоріжжя, але окупанти не пропускали. Волонтера до них відправив знайомий, який дізнався, що Ксенія жива.
Знущання росіян на блок-постах
Родина Сафонових вирішила, що з Маріуполя поїде лише в бік України. Виїзд з облоги Ксенія пригадує, як щасливий час після пекла. Щасливою була мить, коли вони доїхали до одного блок-посту і почули “Слава Україні”. Там, мати Ксенії несподівано подарувала захисникам бельгійський шоколад, який дивом вивезла з Маріуполя. Але до цієї миті довелося пережити знущання та насмішки окупантів на численних блок-постах на трасі до Запоріжжя.
Особисто Ксенію, навіть перед її батьком, окупанти роздягали і казали, що вона “снайперка Азова”.
“Вже росіяни стали поводитися як господарі, роздягали та роздивлялись людей на кожному блок-пості. Вони мого батька то клали на землю, то приставляли до паркану, коли забирали речі, то насміхались… На одному блок-пості казали: “Вы что, беженцы? Вам еще печки тут не хватает”. Треба було мовчати, щоб виїхати на свою Батьківщину. Що це взагалі? В якому часі ми живемо?” – каже Ксенія.
При перевірці телефону дівчини, загарбники власноруч видалили фото знищених школи та будинків у Маріуполі. Потім вона здогадалася сховати телефон у переноску до кицьки – так частка світлин зберіглася. До того ж Ксенія вивезла двох своїх песиків.
Життя після Маріуполя у Києві
Ще в Маріуполя Ксенія вирішила, що з окупації поїде до Києва, там вже були деякі знайомі. На шляху до столиці маріупольці на кілька днів зупинилися у Дніпрі. А вже у Києві Ксенія винайняла батькам квартиру, спочатку займалася волонтерством, а потім вирішила відновити роботу в ресторанному бізнесі – вона працює менеджеркою в ресторані і в.о. керуючою закладу, дбає про здоров’я батьків. Ксенія також допомагає військовим, чимало її знайомих захищають Бахмут.
“Батьки кажуть, що я змінилася, але я цього не бачу. Найщасливіший момент в період війни це те, що я знайшла свою половинку. 23 лютого 2023 року мені чоловік сказав: “Чого ти плачеш, у тебе є я і живі батьки”. У Києві я не відчуваю себе, як вдома, мені потрібен мій дім. Але я рада, що живу у Києві, що я пішла випити кави саме в ту кав’ярню, і ми з ним зустрілись”, – додає Ксенія Сафонова.
Плани на майбутнє Ксенія не будує, живе одним днем – саме цьому навчила її війна та життя у блокаді. Разом з чоловіком вона мріє лише про те, як разом поїдуть у рідні деокуповані міста Донеччини – Маріуполь та Горлівку, а на додаток ще й у Крим.
“Мені просто хочеться, щоб про Маріуполь не думали, що це місто одне з… Це місто, яке витримало блокаду, це місто, яке врятувало інші міста, тому що взяло весь удар на себе. Я б намалювала Маріуполь, як воїна. Як ті воїни, які зараз воюють та в полоні, тому що це місто, яке й зараз тримає оборону. Його знищують, його принижують, але все одно воно залишається нашим містом”, – підкреслює Ксенія.
Наостанок маріупольчанка додає, що в Маріуполі залишаються люди, які чекають на визволення. І таких людей Ксенія Сафонова знає особисто.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.