Маріуполець Микола Голуб пережив 23 дні облоги міста та написав особисту пережиту історію у книзі “Я і Mariupol”. До вторгнення він працював на комбінаті “Азовсталь”, а зараз чекає на перемогу у Києві.
Проєкту “Портрети Маріуполя” герой розповів, чому та як видав книгу, а також про виживання в розбомбленому місті.
В перший день же ховався в бункерах “Азовсталі”
Микола Голуб останні три роки до вторгнення працював на комбінаті “Азовсталь” електромонтером у доменному цеху. В Маріуполі полюбляв приїжджати на море о 6 ранку, надихатися ним, лелеками, чайками. Захоплювався їздою на велосипеді, мотоциклі та рибалкою. Йому також подобалися драйвові концерти з зірками, які регулярно проводили у місті, опен-ейр на узбережжі “MRPL fest”. Проте вважав, що краще у столиці, а коли приїхав та оселився, відчув, що Київ не прийшовся до душі.
В страшний день 24 лютого він також пішов на зміну, але свою роботу на заводі так і не закінчив.
“Прийшов на роботу о другій годині, дивлюсь — техніки навезли нашої української вже стільки, що я був в шоці. І щось мені підказало, що це ніякий не 2014 рік, це буде щось набагато жорсткіше”, – пригадує деталі Микола.
Каже, вже в той день звучали сирени, тож доводилося спускатися у бункер, досить міцний. Колеги й сам Микола о 20:00 годині з дозволу керівника пішли по домівках, кожен турбувався за свою родину. Це був останній день, коли маріуполець був на роботі.
“Виходиш – одного будинку нема, потім другого”
В окупованому Маріуполі він з родиною провів 23 дні, і події кожного з них закарбувались в пам’ять до дрібниць. Але найбільше – той день, коли вони пішли по воду з матір’ю та хлопчиками на криничку, в район Новоселівки.
“Назад йдемо і чуємо виліти “Градів”. І ми розуміємо, що десь вони ж впадуть, і ховаємось, під паркан, падаємо. Мама злякалася… І десь через 11 секунд починаються прильоти, як раз у нашій зоні, десь через 3 будинки, паркан аж колихався. І я думаю — ну все, додому з водою ми вже не дійдемо. На щастя, піднялися, все нормально. Кажу: “Мамо, не плач, все нормально”. Ми дійшли додому, там хлопчик маленький на нас чекав, ще багато сусідів, тому що в нас був будинок з пічкою на дровах, і звали всіх, кого могли. А потім, коли 10 березня почалась активна фаза бомбардування з літаків — оце було дуже страшно. Ми десь с 10 по 14 березня 2022, тобто чотири дні майже, навіть по воду не ходили, не виходили з хати, тому що виходиш: одного будинку нема, пропав, другого нема. Страшно виходити”, – ділиться пережитим маріуполець.
З улюбленого міста Миколі Голубу вдалося виїхати 19 березня. Про можливий виїзд з блокадного міста родина дізналася випадково, коли пішки вдалося добратись до ТЦ “Metro”. Люди казали, що на базах ще можна дістати заморожену рибу та м’ясо. Тоді родині вдалося добути 1-2 пака по 20 кг риби. На зворотному шляху й побачили велику чергу машин на виїзд з міста.
У Миколи була автівка вдома, але потребувала ремонту, до того ж не було палива. Його прийшлося шукати по розбитих машинах біля заправок.
“Шукали всіма засобами, щоб якось виїхати. Нашкребли літрів 25, думали, до Бердянська вистачить, а там заправимось та поїдемо далі. Але коли ми туди приїхали, там була черга на заправці на тижні вперед, і ми думали, що Бердянськ – це кінцева зупинка. Але потім знайшли варіанти та поїхали далі”, – ділиться Микола.
Деякий час він з родиною прожив у Хмельницькому, там переселенців дуже тепло прийняли місцеві, в усьому підтримували, допомагали та надали житло. Але потім вітчима Миколи покликали у поліцію Києва. В столиці кожен знайшов роботу, Микола працює в АТБ.
Книга “Я і Mariupol”
Саме в облозі Микола Голуб вирішив записувати пережите на папері – перші нотатки почав робити 27 лютого 2022 року. З кожного дня відтак зібралась ціла книга “Я і Mariupol”.
“І так я собі писав на папірці оці дні, що цікаве, хоч якась радісна нотка, що є. А потім, коли я приїхав вже до Бердянська, взяв чашку кави, сів на березі моря, і думаю, а чого б ці папірці не зробити в книгу? Так, вона буде сумною, але це буде наша історія, що ми її пережили, і вона повинна стати книгою. Тому що ці папірці – вони помнуться, викинуться кудись незабаром. А книга – це памʼять, вона буде довго нести інформацію. Я помру, а книга залишиться”, – розповідає про створення книги Микола.
Кожен пережитий його день у книзі ілюструє окреме фото – 70% зроблені саме Миколою, з його щасливого життя у Маріуполі. Також використані світлини інших авторів.
І хоча нове життя чоловіка проходить у Києві, призвичаїтися до нового міста він не зміг – дуже любить рідний дім.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.