У Маріуполі Дмитра Вовка знали як художника, який створює яскраві картини на будинках, школах та інтер’єрах різноманітних закладів. Дмитро провів 20 днів у блокаді, зміг вирватись до Тернополя, а згодом перебрався у Львів. Тут його творчість продовжилася, і про свою інтеграцію у нову громаду він розповів проєкту “Портрети Маріуполя”.
Яскраві фарби до… та 24 лютого
Митець Дмитро Вовк у Маріуполі розмалював багато стін – це були школи, лікарні, ресторани, садочки, тренажерні зали. Але найбільше він любив у рідному місті оздоблювати своїми роботами дитячі садочки й милуватись, як оновлена будівля радує дітей і дорослих.
Перед вторгненням росіян в Україну Дмитро у рамках президентської програми “Велике будівництво” брав участь у реконструкції закладів освіти – за його плечима три школи та п’ять садочків Маріуполя.
“Як зараз пам’ятаю, 23 лютого я ще робив дитячий садочок “Горобинка” на Лівому березі, а 24-го – ми вже сиділи в бомбосховищі. І я не розумів, як у 21 столітті може бути така кривава війна, коли нізащо помирають мирні жителі. Тоді у сховищі думав, що це скоро закінчиться, на планшеті щось малював, планував, яким буде мурал на іншому поверсі садочка, які горобчики будуть сидіти за сюжетом. І моя дівчина каже: “Все, треба думати, як вижити”. І пішли чутки, що люди, котрі виїжджали, не повернулися, тому що їхні машини розстрілювали. Тому я зібрав тільки речі першої необхідності, обладнання залишив. Пригадую дуже дивні відчуття, коли ти їдеш просто голодний, в тебе нічного немає, усюди пробки, ти не знаєш, що з тобою буде. Приїжджаєш у Бердянськ, а в них є хліб і це клас. Пару днів пробули у Бердянську, побачив ледь не бійку за паливо”, – пригадує пережите художник.
У Бердянську Дмитро зрозумів, що треба рухатися далі. Йому вдалося виїхати з коханою, батьками та двома собаками. Рушили через Дніпро, Вінницю і так автівкою подолали більше тисячі кілометрів за кілька днів .
Мурал про Маріуполь у Львові
У Тернополі Дмитро пробув три місяці, але каже, що хоча вміє багато чого робити, замовлень в нього не було, відчував себе нікому не потрібним, не міг реалізуватися. Незабаром його знайшла маріупольчанка Вікторія Войцеховська і запропонувала долучитись до створення мультфільму.
“Зараз ми працюємо над проєктом, ідея якого – трагедія Маріуполя очима дитини. Вікторія надала мені обладнання і сказала: “На, малюй”. У вільний від роботи час я розмалював у центрі Тернополя два заклади. Це мене дуже підтримало, адже я вже не думав, що буду знову малювати та придбаю необхідне”, – ділиться про продовження творчого шляху Дмитро.
І він вирішив їхати у Львів. Тут дуже привітно прийняли маріупольців разом із тваринами. Дмитро швидко перейшов на українську і одразу почав робити мурал для центру “ЯМаріуполь”.
“Я не міг повірити, що отримав таку пропозицію і намалюю мурал у центрі Львова. Ходив, розглядав ту стіну і розмірковував над сюжетом, медитував. Макет був готовий за тиждень, і ще за два тижні розмалював 30-метрову стіну. Мурал присвячений трагедії Маріуполя та захисникам міста, які опинились у полоні”, – каже Дмитро.
Згодом виявилося, що одна з лікарень Львова, що на реконструкції, шукає художника. Так маріуполець зробив арти у спортзалі, лабораторії, виконавши зображення для тих, хто проходить у лікарні реабілітацію. Львів Дмитру Вовку дуже подобається, з часом хлопець інтегрувався, почав розповідати місцевим про свою творчість маріупольського періоду, власну пережиту історію. Мріє залишитись у Львові та увійти у топ-художників міста. За кілька місяців Дмитро зробив п’ять масштабних проєктів.
“Вважаю що це моя місія у житті – робити просто красу. Часто буває, що люди приходять і кажуть у захваті: “О, ти нам тут красу робиш”. Для цього у мене є все, я намагаюсь розвиватися, шукаю різні рішення та методи для нанесення малюнку, як краще зробити макет, як ліпше змішувати фарби, чим їх наносити, лакування, тобто постійно експериментую, удосконалюю вміння. У Тернополі навіть вчився фарбувати машини”, – зізнається митець.
Маріуполь Дмитро Вовк намалював би у стилі яскравого поп-арту з Драмтеатром у рожевих, бузкових та блакитних відтінках. Та дітей, які бігають і радіють, людей, що катаються на самокаті та повітряній кулі. А небо над рідним містом бірюзове і дещо рожеве від заводів.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.