Цьогоріч Сергію Головльову виповнилося 60 років. Він народився в Криму, з дитинства проживав в Маріуполі, а після тимчасової окупації міста Марії оселився на Львівщині. Декілька останніх років Сергій є волонтером Товариства Червоного Хреста України. В цій діяльності він вбачає свою соціальну місію – допомагати тим, хто цього потребує. Попри те, що зараз Сергій з родиною – переселенці, які вимушено покинули рідний дім.
Покликання – волонтерство
Все своє свідоме життя Сергій Михайлович працював слюсарем на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча. Але після виходу на пенсію не відпочивав, а посилив активну діяльність – за порадою друзів доєднався до команди Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України волонтером. Окрім видачі гуманітарної допомоги в офісі організації Сергій разом з іншими волонтерами часто виїздив в сіру зону, де проживали бенефіціари. В селах Донеччини волонтери видавали продуктові набори, допомагали зводити теплиці для вирощування врожаю, а ще під час таких виїздів багато спілкувалися з місцевими мешканцями.
– Жінка нам каже: “Будьте обережні, за 200 метрів з того боку ріки вже територія так званої днр, можуть снайпери працювати”. Але страху під час таких виїздів не було, навпаки, коли двічі або тричі приїздиш в одне й те саме село, то вже зустрічають наче добрих друзів, розповідають новини, щиро дякують за допомогу, – розповідає Сергій.
Неможливо повірити, що Маріуполь перетворився на руїни
З початку повномасштабного вторгнення рф Сергій та його родина виживали, як і сотні тисяч інших маріупольців – добре, що був невеличкий запас їжі та води. До 17 березня 2022 року родина перебувала в одному з підвалів в центрі міста. Декілька разів Сергій ходив до Маріупольської міської організації Товариства Червоного Хреста України, щоб дізнатися про можливу евакуацію мирних мешканців, але жодних гарантій про безпечний виїзд з міста ніхто не давав, адже запеклі бої велися на околицях Маріуполя, а центр міста накривала ворожа авіація. Врешті решт, коли Сергій в черговий раз прийшов до будівлі Товариства Червоного Хреста України в Маріуполі, то просто не повірив своїм очам – осередок перетворився на руїни внаслідок прямого влучання.
Родині Сергія дивом пощастило виїхати з міста – волонтери допомогли дістатися спочатку до Портовського, а потім до Запоріжжя. Друзі прихистили в Кривому Розі, а згодом сім’я Сергія перебралася на Львівщину.
– Все своє життя я розмовляв російською, але зараз не можу говорити мовою ворога. Вже півроку як спілкуюся українською, оточення мене підтримує, тут я знайшов друзів і однодумців, які допомогли моїй родині, – каже наш герой.
Сергій не з чуток знає, як важко доводиться переселенцям і переселенкам. Трохи відновившись після жахіть пережитого досвіду в оточеному Маріуполі, він звернувся до Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України та запропонував свою допомогу. Зараз Сергій працює в Залізничній районній організації ТЧХУ: щоденно сюди приходять переселенці, люди з інвалідністю та інші представники уразливих верств населення. З усіма Сергій знаходить спільну мову, а колектив, своєю чергою, радо прийняв нашого героя до своєї дружньої родини.
Волонтер Сергій Головльов кожного дня стежить за новинами на фронті. Він щиро вірить, що українська армія зможе деокупувати Маріуполь, і його родина матиме змогу повернутися в рідне місто Марії.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.