Маріупольчанка Марія Некрасова запустила у Львові культурний фотопроєкт “Світло/1778” з метою розповісти про своє місто та допомогти землякам-переселенцям. Також разом з матір’ю вона відкрила бізнес з виготовлення патріотичних прикрас ручної роботи, допомагає фонду “Повернись живим” та “Азову”.
У проєкті “Портрети Маріуполя” Марія розповідає власну пережиту історію та про те, як їй вдалося почати життя знову.
В оточеному росіянами місті вона провела 20 днів і сьогодні прагне розповісти якомога більше про Маріуполь, яким він був до нападу росіян, зокрема завдяки проєкту “Світло/1778”. Марія вже вдало змогла організувати фотовиставки, присвячені Маріуполю, у Львові та Дніпрі, а також об’єднала небайдужих людей під час благодійних забігів.
Ролики та пережита блокада
На момент 24 лютого 2022 року Марія Некрасова навчалася у Маріупольському професійному машинобудівному ліцеї. Проте більше уваги приділяла спорту і бачила себе як тренер, пройшла три бізнес-курси від “Халабуди”, муніципалітету та шведського табору. Була організатором перших змагань на роликах у центрі Маріуполя за підтримки “М.Спорт”.
“Роликами захоплювалась з п’яти років, ще у школі проходила курси фотографії, згодом була на курсах з манікюрної справи та працювала у салоні, а також паралельно відвідувала освітні програми з підприємництва. Поставила собі ціль – знайти бажаючих займатись роликами. Спочатку навчала трьох дітей, зараз в мене вже 30 учнів. Так я заснувала свою ролер-школу “InLine”. Маріуполь завжди був рідним, сприймала його, як місто, яке має розвиватись, і водночас мріяла переїхати у Київ”, – пригадує Марія Некрасова.
Проте війна змусила її залишити рідну домівку. З початком повномасштабного вторгнення круто змінилося життя – доводилося готувати на вогнищі під обстрілами, шукати воду та берегти запаси продуктів, ховатися під літаками.
Перша страшна подія у Марії сталася 28 лютого 2022, коли вона ввечері вирішила вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Тоді почався обстріл, дівчина побачила, як розбігаються люди, і відчула, що має не ховатися десь поблизу, а бігти додому. Адже там на неї чекає та хвилюється мама.
“Побачила її на вході біля під’їзду, босу, без куртки, ми зустрілися майже в сльозах, і я розумію, що правильно зробила. Це була перша страшна подія, але насправді їх було дуже багато”, – розповідає дівчина.
15 березня 2022 Марія з сім’єю побачила, що по її вулиці їде велика колона автівок: великих бусів, цивільних, частково розбитих, з написами “Діти” та білими ганчірками. Зв’язку не було, доводилося слухати радіо окупантів, бо українське вже не працювало, тому зрозуміти, що це за колона Марії вдалося не одразу. Розпитали в людей та дізналися про “зелений коридор”.
“Ми тоді подумали, чи не буде обстрілу колони, як це було в Широкине у 2014 році. По радіо “днр” справді була новина, що окупанти дали коридор, і ми вирішили збиратись. Зібрались аж о 18-й вечора і наступного дня завантажили дві машини, нас було п’ятеро дорослих і три собаки. Виїхали зовсім зранку, спочатку заїхали у Мангуш і перше, що побачили після поліцейського пункту, це машину з літерою Z, а це ж 25 км від нас. Вражені, ми швиденько поїхали далі, було понад 10 блок-постів. Нас зупиняли, допитували, дивилися документи і хотіли забрати машину”, — зазначає Марія.
Найбільше часу їм довелося провести у Токмаку, де через розбитий міст доводилося об’їжджати по глиняній дорозі. У колоні довелося простояти три години, десь було чутно російські “Гради”. І коли колона зрушила з місця, Марія побачила розбиті на дорозі машини, згодом зустріли під Запоріжжям “швидкі”, що прямували до місця обстрілу.
Спочатку маріупольці жили у Дніпрі, там Марія записала щоденник пережитих у березневій блокаді подій – настільки усе вразило її, що думала про них щодня. Перші дні після блокади їм доводилося звикати до непошкоджених будинків, наявності світла, можливості прийняти душ. Завдяки досвіду з Маріуполя та захопленню роликами знайшла роботу, нових друзів і нових клієнтів.
Переїзд до Львова і патріотичні проєкти
У вересні 2022 року Марія Некрасова приїхала у Львів, адже вступила до Української академії лідерства.
На різних зустрічах і заходах із молоддю Марія почала розповідати, яким гарним був Маріуполь, вона намагається спростувати стереотипи про місто, адже далеко не всі знають про нього правду. З цією ж метою вона організувала фотовиставку “Світло/1778”. На ній глядач побачив світлини маріупольських фотографів у львівській Urban бібліотеці. Кожне фото було підкріплене історією мешканців міста.
“Хочу показати, яким було місто до окупації і руйнувань, щоб зробити мешканців Львова більш обізнаними щодо Маріуполя та сходу України, а маріупольцям дати можливість пригадати своє місто. В кінці цієї виставки ми провели аукціон, щоб кожен зміг залишити собі щось на згадку про місто, зібрані гроші пішли на допомогу переселенцям з Маріуполя”, – пояснює мету проєкту Марія.
На питання, яким би ви намалювали портрет Маріуполя, героїня відповіла так:
“На картині стовідсотково був би Драматичний театр. Він дуже багато значить – це було місце для наших “покатушек”, зустрічей. Також намалювала би голубів миру. Їх було так багато в нас, ти їх годуєш, вони радіють… Зображення буде у блакитних відтінках, адже це колір моря. Також були б потяги біля моря, сонце… Взагалі, все, що б я хотіла зобразити – вже представлено на нашій фотовиставці Світло/1778″, – завершує розповідь Марія.
Історія записана в рамках проєкту “Портрети Маріуполя”, який реалізується ГО “Простір Марії” за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.